Даремно ви <...> намагаєтеся переконати мене в тому, що мені не слід надавати значення всяким моїм прикрощам і невдачам та пишете, що впевнені в життєвості моїх творів. Не будемо про це сперечатися, оскільки довести не можна ні того, ні іншого, але річ тут у моїй переконаності, яка не приносить мені, звісно, жодної втіхи, у зворотному. Минуть роки, і ми — тобто більша частина сучасних композиторів — залишимося тільки в енциклопедичних словниках, та й то далеко не всі. А загалом, питання цього все одно ми не вирішимо. Там видно буде, але кому?

З листа Бориса Лятошинського до Льва Четвертакова від 22 липня 1965 року, Київ