Життєпис

3 січня 1895 року (22 грудня 1894 року за старим стилем) — у Житомирі народився Борис Лятошинський.

1904–1906— навчання у Першій київській гімназії.

1906–1908— навчання у Немирівській чоловічій гімназії.

1908-1911 — навчання у Златопільській чоловічій гімназії.

1910 — написання перших творів для фортепіано —Мазурки i Вальсу.

1911–1913 — навчання у Другій житомирській гімназії.

1913–1918 — навчання на юридичному факультеті Імператорського університету Св. Володимира в Києві.

1914 — приватне студіювання композиції у Рейнгольда Глієра.

1914-1919 — навчання в Київській консерваторії за спеціальністю «композиція» у класі Рейнгольда Глієра.

1915–1920 — створення ранніх камерно-інструментальних, вокальних і симфонічних творів, зокрема Першого струнного квартету та Першої симфонії.

1917 — вінчання з Маргаритою Царевич.

1917-1919 — викладання на Музично-драматичних курсах А. Тальновського, у приватній музичній школі Якобі-Павлович та на літніх курсах Київської консерваторії.

Від 1920 — член професійної спілки робітників мистецтва.

1920–1941 і 1944–1968 — викладання циклу музично-теоретичних дисциплін, ведення класу композиції й оркестрування в Київській державній консерваторії (нині — Національна музична академія України).

1920-ті — період формування стилю композитора. Лятошинський створює камерні ансамблі, фортепіанні й вокальні цикли, серед яких фортепіанний цикл «Відображення», ор. 16, 1925 рік.

1926 — Лятошинський стає головою Асоціації сучасної музики, створеної при київській філії Всеукраїнського музичного товариства імені Миколи Леонтовича.

1928 — після розформування Товариства імені Леонтовича стає членом, а згодом — членом центрального правління Всеукраїнського товариства революційних музик.

1929 — написання опери «Золотий обруч», ор. 23, за повістю Івана Франка «Захар Беркут» (лібретист Яків Мамонтов).

1931 — початок роботи на Київській кінофабриці (нині — Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка).

1932 — початок співпраці з Київським театром російської драми (нині — Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки).

1935 — присвоєно вчене звання професора за спеціальністю «Теорія музики і композиція».

1935-1938 — за сумісництвом професор композиції й оркестрування Московської державної консерваторії (РРФСР).

1935–1936 — створення першої редакції Другої симфонії, ор. 26 (друга редакція — 1940).

1936–1937 — гостра критика творчості Лятошинського і звинувачення у формалізмі на тлі загальнорадянської ідеологічної кампанії, розпочатої в Москві нападами на балет «Світлий струмок» та оперу «Леді Макбет Мценського повіту» Дмитрія Шостаковича в редакційних статтях газети «Правда». Критиці піддавалися твори Лятошинського 1920-х років, опера «Золотий обруч» та Друга симфонія.

1938 — нагороджений орденом «Знак Пошани».

1939-1941 — голова правління Спілки радянських композиторів України. Знятий з посади після критики його діяльності на другому з’їзді Спілки.

1941-1943 — евакуація до Саратова (РРФСР). Працює професором композиції й оркестрування евакуйованої Московської консерваторії, одночасно співпрацює з музичним сектором «Радіостанції імені Тараса Шевченка».

1942 — створення «Українського квінтету», ор. 42, та Другого фортепіанного тріо, ор. 41. У роки евакуації Лятошинський також пише камерні й вокальні твори, звертається до українського фольклору та поезії українських авторів.

1943-1944 — евакуація до Москви (РРФСР), працює професором реевакуйованої Московської консерваторії.

1944 — повернення до Києва, продовження роботи у Київській консерваторії.

1945 — присвоєно звання Заслуженого діяча мистецтв УРСР; нагороджений медаллю «За доблесний труд у Великій Вітчизняній війні 1941–1945».

1946 — присуджено Сталінську премію другого ступеня за «Український квінтет».

1947–1956 — депутат Київської міської ради чотирьох скликань.

1948— під час нової загальнорадянської кампанії боротьби з формалізмом Лятошинського знову звинувачено у формалізмі; його твори заборонено до виконання, партитури вилучено з продажу. Особливо жорсткої критики зазнала Друга симфонія.

25 жовтня 1951 року — у межах VI пленуму правління Спілки радянських композиторів України відбулася прем’єра Третьої симфонії, ор. 50, у першій редакції. Твір зазнав нищівної критики в Україні та на всесоюзному рівні.

1951— нагороджений орденом «Знак Пошани» за участь у декаді українського мистецтва у Москві (РРФСР).

1952— присуджено Сталінську премію першого ступеня за музику до фільму «Тарас Шевченко» (1951, режисер Ігор Савченко).

1954— створення другої редакції Третьої симфонії, яка отримала офіційне схвалення. Лятошинський уперше виїжджає за межі СРСР — до Карлових Вар (Чехословаччина).

1956 — член журі від СРСР на Міжнародному конкурсі творів для струнного квартету у Льєжі (Бельгія).

1957 — делегат від СРСР на святкуваннях ювілею Михаіла Глінки у Софії (Болгарія); член президії Спілки радянських композиторів України; член делегації на фестивалі мистецтв у Берліні (НДР).

1958 — відвідує фестиваль «Варшавська осінь»; отримує премію Товариства польсько-радянської дружби за розвиток зв’язків у галузі музичної культури між Польщею і СРСР; входить до складу журі Першого міжнародного конкурсу імені П. І. Чайковського в Москві.

1959 — відвідує Варшаву на запрошення Товариства польсько-радянської дружби; вдруге входить до складу журі Міжнародного конкурсу творів для струнного квартету в Льєжі; здійснює туристичну поїздку до Італії із заїздом до Цюриха і Праги.

1960 — туристична поїздка Дунаєм із відвідуванням столиць придунайських держав.

1961 — створення «Польської сюїти», ор. 60, якою відкривається заключний період творчості Лятошинського. Поїздки до Італії, Великої Британії та Франції. До Великої Британії Лятошинський їде разом із Кирилом Молчановим на запрошення Спілки британських композиторів.

1962 — член журі Другого міжнародного конкурсу імені П. І. Чайковського в Москві; поїздка до Бельгії.

1963 — написання Четвертої симфонії, ор. 63; туристична поїздка до Австрії.

1965 — переведений на посаду професора-консультанта з навантаженням 0,5 ставки у Київській консерваторії у зв’язку з переходом на академічну пенсію. Поїздка до Австрії та Швейцарії.

1965–1966 — створення П’ятої симфонії («Слов’янської»), ор. 67.

1967 — поїздка на фестиваль «Варшавська осінь» у Польщі. Упродовж останніх десятиліть життя міжнародні поїздки, знайомство з новою європейською музикою, партитурами й записами стають важливою частиною професійного життя Лятошинського. Новою музикою він ділиться зі своїми учнями.

12 лютого 1968 — присвоєно звання народного артиста Української РСР.

15 квітня 1968, у ніч з Вербної неділі на Страсний понеділок, Борис Лятошинський пішов із життя.